Афганістан: героїзм крізь біль і сум

Двадцять вісім років тому, 15 лютого 1989 року, закінчилася одна із самих довгих і трагічних воїн другої половини XX століття –війна в Афганістані.

Відзначення в Україні Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав свідчить про глибоку повагу суспільства до людей, яким довелося в мирні повоєнні роки нести нелегку військову службу в гарячих точках світу.

Рішення ввести радянські війська до Афганістану ухвалено 12 грудня 1979 року. Офіційна мета введення – запобігти загрозі іноземного військового втручання.

Афганська війна тривала з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року 3 340 днів (дев`ять років, один місяць, дев`ятнадцять днів).

Виведення радянських військ з Афганістану почалося 15 травня 1988 року, відповідно до укладених у квтні 1988 року Женевських угод про політичне врегулювання становища навколо ДРА. Радянський Союз зобов`язався вивести свій контингент у дев`ятимісячний термін, тобто до 15 лютого наступного року.

За повідомленнями, в перші три місяці Афганістан покинули 50 183 військовослужбовців. Ще 50 100 осіб повернулися в СРСР у період з 15 серпня 1988 по 15 лютого 1989 року.

Найважчим підсумком афганської війни стала загибель наших солдат і офіцерів, скалічені долі молодих людей, гіркота споминів про бої та кров, втрати та рани.

Участь у війні взяли 160 375 військовослужбовців з України, 3 360 з яких – загинули, 72 – пропали безвісти, 3 360 – стали інвалідами.

Ця війна зламала життя багатьом молодим хлопцям. Незважаючи ні на що, вони чесно виконували свій громадянський обов`язок, залишалися вірними присязі до кінця.

Неодноразово, ризикуючи своїм життям, вони забезпечували спокій та стабільність у багатьох країнах, чим заслужили визнання і вдячність їхніх народів. Тисячі вихідців із України пройшли крізь вогонь Афганської війни, що принесла нам численні трагедії та біль утрат.

Афганській війні оцінку виніс час. Воєнні події стали історією, а ті, хто там був – ветеранами, учасниками бойових дій. Трохи дивно було ставити іменник «ветеран» поряд із молодими людьми, у яких, на перший погляд, лише сиві пасма в волоссі видають пережите. Але, вдивляючись у глибокі очі вчорашніх солдатів, розумієш: їхні серця зранені, у снах вони й досі йдуть в атаку.

Та найбільше ніяк не сподівалися воїни-афганці, що поряд із собою через чверть століття побачать набагато молодших учасників бойових дій і самі знову відчують смертельний вишкіл війни уже на рідній українській землі…